11 мая 2017 г.

10 запитань Святославу Вакарчуку від журналу "Афіша міста Львів"



1. Святославе, 17 червня на «Арені Львів» відбудеться заключний концерт вашого масштабного «Світового туру 2016-2017» на підтримку альбому «Без меж» – туру, який розтягнувся на два роки і охопив різні континенти…Це буде наш уже п’ятий концерт на «Арені Львів» за декілька років. Приймаючи рішення про його проведення, думали: а може, забагато нас у Львові? Але таки вирішили, що це дуже символічно саме у рідному місті зробити фінальний акорд нашого дворічного циклу концертів «Світового туру». 
До того ж, після цього виступу «Океан Ельзи» бере концертну паузу (влітку 2017 відбудеться ще один концерт, вже традиційний для ОЕ на День незалежності; цього року у Харкові – від ред.). У нас наразі немає планів сідати у студію, записувати нові пісні. Ми взагалі ще не знаємо, що робитимемо далі... Домовилися: закінчимо цей тур – відпочинемо – і тільки після цього роздивимося по сторонах й подумаємо, як рухатися далі. А це означає, що наразі невідомо, коли після цього літа «ОЕ» дасть свій наступний концерт в Україні, та й не тільки в Україні. 
2. Що особливого готуєте на львівський концерт?Кожен наш концерт виходимо на сцену з іншими емоціями. Щоразу ми – інші. І це – головне. Не пригадаю усіх деталей наших попередніх стадіонних концертів у Львові, та всі вони відрізнялися. Сподіваюся, у тих, хто приходить на наші концерти, до нас теплі почуття, тому порівняю це із зустріччю закоханих: на кожній новій зустрічі ти отримуєш інші емоції.
Яке із перших чотирьох наших побачень із львів’янами на «Арені Львів» мені запам’яталося найбільше? Безумовно, запам’ятався наш перший такий концерт. А ще – концерт на День незалежності 2014-го року, коли вся арена укінці разом заспівала Гімн України. Мені тоді не просто йшли мурашки по шкірі, а стояв ком у горлі так, що я співати не міг...
На червневий концерт, звісно, готуємо оновлений трек-лист і кілька спеціальних номерів. Не розповідатиму усіх новинок, але на сцені будуть інструменти, які на концертах «ОЕ» не звикли чути. 
3. Тур «Без меж» стартував у 2016-му із особливого концерту – у прифронтовому Маріуполі. Потім ще був концерт у Краматорську. Наскільки складно виступати так близько до війни?Наша принципова позиція – підтримувати східні регіони і українців, які там зараз у складному становищі – як хлопців, які стоять на рубежі, так і звичайних людей. Це і конкретна дієва підтримка, про яку я не люблю багато говорити, і моральна, як, наприклад, концерти у Маріуполі чи Краматорську.
У таких містах люди приходять на концерт отримати важливу енергію, відчути плече тих, хто стоїть поруч. Це як перевірка: мовляв, скільки нас таких. Люди хочуть зрозуміти, що вони не одні в тій ситуації, яка є. А на наших концертах вони бачать, що їх - десятки тисяч! Нас це дуже зворушує, а їх – підтримує. Зізнаюся, я дуже хвилювався перед концертом у Маріуполі,  щоб він не перетворився на мітинг, щоб не втратилася мистецька частина. Але ні! Це був звичайний, в сенсі драйвовий, енергійний, позитивний, концерт «Океана Ельзи» – такий, як у Львові, Києві, Нью-Йорку чи Мельбурні.
4. У цьому турі ви вперше побували з концертами в Австралії, на Близькому Сході... Були країни чи міста які здивували чи запам’яталися чимось особливим?
Усі країни та міста, де ми побували вперше, були особливими.
У Сіетлі ми сходили в музей Nirvana і Джимі Хендрікса – для рок-музикантів це місто визначне!
З австралійських міст, де були наші концерти - Сідней та Мельбурн - більше нас вразив Мельбурн. Там усім нам було дуже комфортно, навіть складно пояснити чому. Мабуть, все співпало – і настрій, і атмосфера міста, і його зручність.
У Дубаї, не зважаючи на суворі мусульманські порядки, українські дівчата прийшли на наш концерт у доволі відвертому вигляді, як для арабської країни. Концерт відбувався на концертному майданчику на території готелю, де, у принципі, практично немає обмежень, але мушу зізнатися, що я такого давно не бачив – музикантам «ОЕ» це дуже сподобалося (сміється).
Вперше ми грали також в Амстердамі. Жили у готелі Hilton, у якому колись Джон Леннон і Йоко Оно влаштували свою лежачу демонстрацію – за мир і проти війни у В’єтнамі. Я навіть сходив у цей номер на екскурсію (усміхається). 
Знаковим був концерт у Мінську. На ньому ми присвятили пісню «Мить» вбитому у Києві журналісту Павлові Шеремету – і всі трибуни встали. Думав, не доспіваю...
5. Україна вдруге проводить «Євробачення». Яка ваша думка щодо доцільності проведення цього конкурсу у країні, в якій триває війна?В неоднозначні часи на все є неоднозначні відповіді - на всі питання: соціальні, побутові, культурні. Можна дійти до абсурду – і питатися: «А чи доцільно у час, коли на сході України багато дітей не мають елементарного,  дітям у Львові проводити пишні дні народження і готувати ласощі?»…
Як на мене, питання має звучати так: «Що корисного може отримати Україна з проведення «Євробачення»? Якщо корисного більше, ніж труднощів, то конкурс однозначно треба проводити. Ви знаєте наскільки я скептичний щодо «Євробачення» і його мистецької складової, але сам факт того, що на якийсь час Україна стане центром уваги усієї Європи, - це чудово. І такий шанс треба використовувати. Тим більше після такої зворушливої перемоги Джамали минулого року.
6. Усе частіше у наші, як ви кажете, неоднозначні часи музику та політику перемішують. Чого варта реакція суспільства на недавні заяви Івана Дорна, Олега Скрипки та інших музикантів. Відповідальність публічних людей за зроблене і сказане усе зростає…Будь-яка доросла людина – музикант вона, президент країни чи кондуктор тролейбуса – відрізняється від дитини тим, що у неї є відповідальність за дії, за слова… В Україні досі доволі інфантильне суспільство. Ми взагалі не дуже любимо брати на себе відповідальність. І ця так би мовити «національна риса» поширюється на всіх, у тому числі й на відомих людей. Моя порада усім – музикантам, політикам, пересічним громадянам – завжди пам’ятайте про свою відповідальність і в словах, і в діях. Чим швидше усвідомимо і прийдемо до цього, тим швидше збудуємо хорошу країну.
З власного досвіду я зробив висновок, що журналісти і активі користувачі соцмереж дуже ласі на голосні заголовки...
Так, не можна дозволяти собі відвертих образ, маніпуляцій, зверхності. Але з іншого боку, не можна уникати дискусій щодо болючих і колючих речей, навіть якщо вони можуть бути неоднозначно сприйняті. Я – не популіст, не збираюся іти на вибори, завжди говорю те, що думаю і як вважаю, бо мені болить за майбутнє моєї країни. І надалі так діятиму, незалежно від того, подобається це комусь чи ні.
7. Ви уважно стежите за розвитком нової української музики, час від часу пишете про гурти чи виконавців, які вам сподобалися…Бачу зміни на краще після 2014-го. За останні три роки українська музика стала різноманітнішою. Її стало більше в ефірах, стало більше концертів, вона стала цікавішою, дорослішою і кращою за якістю. Гадаю, це пов’язано зі сплеском національної самосвідомості людей. І музиканти, які співають переважно російською чи англійською, також почали більше усвідомлювати свою українськість. Це урізноманітнило нашу сцену. Я страшенно тішуся з цього. Зараз кожен програмний директор радіо може безболісно ставити в ефір скільки хоче української музики.
8. Закінчився черговий сезон «Голосу країни». Вас цього разу у тренерському кріслі не було. Який відсоток учасників таких шоу виживає як артист після проекту?Є три типи людей: 1 - талановиті люди, але без характеру. 2 - безталанні люди, але з характером. 3 - талановиті люди з характером.
Перші ніколи нічого не доб’ються, як би це гірко не звучало. Другі вибиваються в люди доволі часто, бо вони сильні, бо вони з характером, але… Та тільки треті стають явищем.
Якщо рефлексувати усе сказане на «Голос країни», мені важко визначити, який саме відсоток учасників проекту стане явищем, але такі в цьому проекті точно були, є. Зрештою, дехто з них уже потрохи стає.
Після "Голосу" я продовжив працювати з Христиною Соловій. Чи все мені подобається у її творчому розвитку? Наведу таку аналогію (посміхається): я зараз активно займаюся йогою, і в мене є дуже гарний учитель. Мені вкрай подобається його манера навчання. Так от я намагаюся виробити з Христиною такі ж відносини, які у мене з моїм учителем: не хочу бути їй ані татом, ані начальником, ані кимось, хто говорить їй, що і як саме робити. На всіх наших зустрічах намагаюсь лише акуратно спрямовувати її – так, щоб вона робила все сама. Зрештою, вона це і робить. Бачу, як Христина росте, і радію цьому. Тішуся, що в Україні з’явилася співачка, яка дуже любить народну музику і разом з тим стає частиною сучасної музики.
9. Що Святослав Вакарчук може дозволити собі без меж?Цікаве питання… Жити із внутрішніми межами – не моє кредо. Тому тут – все. А от зовнішні межі визначаються суспільством, мораллю, вихованням. Звісно, вони є. Намагаюсь не дозволяти собі хамства, зверхності. Особливо останнє. Я живу так, щоб не складалось враження, що ставлю себе вище за інших, бо для відомої, популярної людини це велика спокуса, а головне – це можна зробити непомітно для самого себе, будучи завантаженим подіями, активностями, думками. Тому доводиться стежити, адже зверхність – один зі смертних гріхів. 
10. Чи приїдете цього року на Alfa Jazz Fest?Так. Адже я не просто постійний гість, а один з ідейних натхненників цього фестивалю. Перебуваю в раді людей, які визначають його музичне наповнення. Дуже радий, що у Львові відбувається така подія. Усе більше та більше людей починають звертати увагу на Alfa Jazz Fest, і він стає одним із кращих джазових фестивалів Європи. Входить до топ-списку навіть у найавторитетніших європейських виданнях (наприклад, The Guardian). Культурну подію такого високого рівня ще треба пошукати. Тому її треба підтримувати та плекати.
Галина Гузьо, Афіша міста Львів №5 (26) 2017

Комментариев нет :