21 дек. 2016 г.

Святослав Вакарчук про “Океан Ельзи”, фізику та першу поїздку до Канади

За вікном кружляє лапатий сніг, а на серці – радісне передчуття Різдвяних свят і не менш очікуваного концерту легендарного гурту “Океан Ельзи”, що відбудеться 3 березня вже нового 2017 року. Сьогодні ми підготували особливий подарунок – інтерв’ю з лідером гурту «Океан Ельзи» Святославом Вакарчуком, мабуть, одним з найвідоміших сучасних українських музикантів не лише в Україні чи Канаді, але й у світі. Тому не дивно, що надмірна увага «жовтої преси» зробили своє: музикант стомився давати безкінечні одноманітні інтерв’ю, проте для нашого журналу зробив виняток, і ми говорили про все на світі, крім єдиної теми-табу співака – його сім’ї. Часами серйозний, а часами жартівливий Святослав Вакарчук виявився неймовірно цікавим співрозмовником.


Святославе, «Океан Ельзи» далеко не вперше в Канаді, чим неймовірно тішить фанатів. Але давайте пригадаємо, як Ви особисто вперше побували у нашій країні? Кажуть, це було ще за часів «залізної завіси». Що дав Вам цей досвід?

«Завіси» як такої вже майже не було, бо це був 1990 рік. У 1989-у до нас у Львів приїхали декілька дітей канадських українців і жили близько місяця, а потім ми – до них. Це була моя перша в житті поїздка за кордон. Гадаю, вона кардинальним чином змінила мій світогляд. Зараз багатьом складно було б уявити, що таке в 15 років побачити вільний світ, живучи до того в зовсім іншому. Вперше побачити те, чого ніколи не бачив: великі приватні будинки з басейнами, впорядковані дороги з яскравими розмітками, церкви різних конфесій, збудовані у сучасному стилі, куди люди ходять цілком відкрито. Я повернувся додому зовсім іншою людиною. Мабуть, сьогодні українцю, куди б не поїхав, складно отримати такий ефект, бо зараз ми живемо у мобільному, відкритому світі та ще й завдяки інтернету.
Як в одній особі вживаються дві протилежності: успішний популярний музикант і кандидат фізико-математичних наук?
По-перше, у моєму характері є і завжди було правило: не залишати почате, доводити справу до кінця. А по-друге, мені це цікаво. Фізика, особливо теоретична, якою я займався, – дуже творча наука. За неї відповідає та ж півкуля мозку, що й за абстрактне та інтуїтивне мислення, а рахувати і логічно мислити потрібно в шахах чи бізнесі. Саме вміння уявляти світ інакшим, а не вміння логічно мислити, привело таких людей, як І. Ньютон, А. Ейнштейн чи В. Гейзенберг до їх відкриттів! Багато вчених-логіків досі будують «багатоповерхові» формули, але вони йдуть шляхами тих, хто придумав це “перше”. Це чиста фантазія, уява, це тип мислення, притаманний художникам, музикантам, поетам.
Трохи про проект «Голос країни». Хто з Ваших підопічних особливо запам’ятався? З ким працювати виявилось найефективніше, найкомфортніше?
Знаєте, якраз з ким найбільш комфортно, не факт, що найпродуктивніше, і навпаки. Чим більше таланту в людині й індивідуальності, тим складніший у неї характер, тим тяжче, але цікавіше з нею. Ті, з ким багато сперечався й досі залишилися в музиці, продовжують «бити в точку». Звісно, найцікавіше було працювати з моєю першою командою: не тому, що вони кращі, а тому що це був перший досвід. Найбільш стратегічно я ставився до останньої команди – знову ж через досвід, який уже мав.
Ви сучасний Пігмаліон чи радше друг, який ненав’язливо щось радить?
У мене нема амбіцій Пігмаліона, мені не хочеться виліпити Галатею. Нема одержимості, яка притаманна людям, які люблять бути за сценою, смикати за ниточки. Я, як людина, що сама все життя на сцені, швидше можу бути порадником і другом.
Де берете натхнення для нових пісень?
Можуть надихнути якісь дуже яскраві події, цікава музика, зустріч з непересічною людиною. Але насправді, чим старшим стаєш, тим важче надихатись чимось іззовні. Все більше грає роль твій настрій, твоє ставлення до світу в цей конкретний момент. Починаєш більше цінувати свої відчуття.
А якщо творча криза? У чому шукаєте рятунок?
Творча криза – це як проблеми зі здоров’ям, як депресія. Її не можна просто перечекати один день, сподіваючись, що вона пройде без належного лікування. Криза – значить криза, і ти нічого не пишеш, а потім, коли вона мине, напишеш дуже багато. У мене було багато в житті періодів, коли хотілось писати безперервно – 24 години на добу, хоч траплялося і тиждень не підходив до роялю. Це життя.
Так повелося, що у гурті людей кожен має свою особливу роль. «Who is Who» у ОЕ?
Мілош, наприклад, найкраще готує, хоча Денису Глініну краще вдаються вегетаріанські страви. Денис Дудко та Владімір Опсеніца добре розбираються в моді, тому вони демонструють нам модні новинки, так би мовити фен-інструктори. Ну а я їм та вдягаюся (сміється).
У чому секрет успішності «океанівців»?
Можливо, попередні відповіді проллють деяке світло на це питання (посміхається). А серйозно, якби ми задумувались над секретом успішності чи намагалися створити таку формулу, то її – успішності – так би й не сталося. Найголовніший секрет – не зациклюватись на секреті.
Зіркові люди часто забобонні, мають купу маленьких «традицій». Кажуть, що візитівка “Океану Ельзи” – трохи спізнитись на концерт.
Якщо всерйоз, то, зрозуміло, ми маємо традиції, та залишаємо їх при собі і намагаємося не говорити про них, інакше яка з них користь? Щодо спізнення на концерти, то за невеликими виключеннями воно буває через групу чи автомобільні корки в місті, але переважно це пов’язано з тим, що більшість глядачів ще не зайшла в зал чи на стадіон. До речі, я не пам’ятую, щоб чекав колись менше години на початок концертів моїх улюблених виконавців – західних музикантів. І це мене ніколи не дратувало: гарна компанія, свої люди поруч, доброзичлива атмосфера…
За 20 з «хвостиком» років гурт не раз змінював склад. Які на то були причини?
Звичайно, обставини різні. Наприклад, у випадку виходу з гурту Юри Хусточки – так це було його бажання, яке, на мою думку, пов’язане з його особистісним ростом чи зміною поглядів на життя, творчість, своє майбутнє. Я до цього ніякого стосунку не мав.
Щодо Паші Гудімова, то це було швидше взаємне розуміння, що далі ефективніше буде рухатись різними дорогами. І, до речі, Паша дуже добре себе реалізував: на сьогодні він став однією з найвпливовіших людей мистецтва в Україні. Я радію його успіхам. Ми зараз в прекрасних стосунках, інколи зустрічаємось, обговорюємо різні мистецькі речі та й взагалі життєві.
Гурт – це не тільки спільна праця. Наскільки учасники ОЕ часто перетинаються у буденному житті?
Перетинаємось часто, щоправда, рідше ніж раніше. Та це пов’язано з об’єктивними причинами: у кожного сім’ї, додаткові творчі проекти.
У Дениса Дудка свій джазовий проект, який сьогодні набирає все більших обертів. Мілош займається аранжуваннями, участю у студійних записах різних музикантів як саунд-продюсер. Влад Опсеніца часто не в Україні, а в Сербії, де він живе. У мене теж трохи є різних “активностей”, суспільної діяльності. Та ми з радістю бачимось чи щось святкуємо, відзначаючи разом.
Що включає в себе райдер гурту ОЕ? Можливо, якісь особливі чи незвичні побажання?
Райдер включає в себе комплекси, страхи, фобії та параної усіх учасників групи, накоплені за всю історію її існування.
Найнесподіваніше, найнеординарніше місце, де “Океану” довелось виступати?
Місць було так багато, що вже всі сподіванні.
Якого сюрпризу очікувати вашим фанатам на концерті в Торонто?
Нові пісні, улюблені пісні, які вже давно знаєте. Та краще просто приходьте на концерт, без зайвих «очікувань», і все побачене та почуте хай буде для вас приємним сюрпризом.
Незабаром Новий рік, Різдво. Що побажаєте читачам “Разом”?
Хочу побажати всім українцям, що зараз живуть у Канаді, завжди залишатись українцями в душі, виявляючи це і словом, і ділом. Щоб не забували тієї землі, що вас народила, і робили кожного дня якусь, хоч маленьку, але справу для своєї Батьківщини.
Источник - http://razom.media/

3 дек. 2016 г.

Океан Ельзи в Бресте, Ледовый дворец



ОКЕАН ЭЛЬЗЫ – ОКЕАН ЭМОЦИЙ. ОЕ В БРЕСТЕ С ТРЕТЬИМ ВИЗИТОМ

4 тысячи брестских зрителей с придыханием ожидали, когда же по залу разольется знакомая украинская мелодия. На сцене загорелся прожектор – присутствующих поприветствовал голос Святослава Вакарчука. Субботний вечер обещал быть приятным…
В 2016 году свет увидело новое детище легендарной рок-группы – девятый студийный альбом «Без меж». Альбом стал причиной «Сусветнага туру» группы. В списке музыкального путешествия оказались как европейские, так и постсоветские страны. 3 декабря очередь дошла до Беларуси. Городу Бресту была предоставлена честь первым встречать украинского гостя в стенах Ледового дворца.
Многие поклонники творчества держали в руках листовки с трогательными надписями («Тільки ти не пускаэш мене» – прим. авт.). Когда на сцене стали появляться музыканты ликование толпы мощной звуковой волной затопило помещение.
Вокалист Святослав Вакарчук постоянно взаимодействовал с публикой. Он непрестанно перемещался по сцене, а также ритмично двигал бедрами. Его вокальное исполнение сопровождалось мелизмами (мелодическими украшениями звука), создавая неповторимый «рисунок» мелодии.
Песню «Стіна» лидер группы посвятил Беларуси: «Следующая песня посвящается отношениям Беларуси и Украины…»
Также Святослав Вакарчук в качестве послесловия к песне «Я так хочу» спел фрагмент известной белорусской песни: «Касiў Ясь канюшыну, паглядаў на дзяўчыну…»

На десерт были исполнены композиции для любителей раннего творчества группы «Зелені очі», «Я так хочу», «На небі».
После концерта лидер группы “Океан Эльзы” Святослав Вакарчук встретился с журналистами и рассказал о туре и брестской публике. Корреспонденту журнала “Lustra” удалось задать известному музыканту несколько вопросов.
— Расскажите о “Сусветном туре”.
— Наш первый концерт прошел в мае в украинском городе Мариуполе. Мы проехали Украину, затем начали ездить по другим странам постсоветского пространства и Западной Европы. Сейчас настал черед Беларуси. Затем объездим еще несколько европейских стран. Доберемся до Австралии, а потом вернемся в Европу и, наконец, в Украину.
— Почему Вы выбрали именно такое название для нового альбома – “Без меж”?
— Название одноименно с одной из песен “Без меж любовь моя”. Это хорошее наименование, ведь когда что-то не имеет границ – это хорошо с философской точки зрения, с эзотерической, с физической. Это всегда хорошее и благостное название.
— Стали ли ваши песни результатом каких-то переживаний и сильных эмоций?
— Если послушаете песни из нового альбома, то обнаружите, что некоторые композиции посвящены событиям в Восточной Украине. Это точно не юные песни об экзистенциальных переживаниях.
— Как Вам Брест?
— Первый раз в Бресте я побывал в детстве. Мы с родителями отдыхали на Ольшанских озерах, а потом я с мамой поехал смотреть на Брестскую крепость.
— Что можете сказать о брестском зрителе?
— Не могу сейчас рассказать о своих впечатлениях. Я ведь сразу с концерта сюда, к вам журналистам пришел. Концерт был очень хорошим, классным. Вы смотрите сами, что происходит: брестский зритель поет, радуется, танцует. Что нужно музыкантам больше, чем такое признание публики? Просто нет слов. Хотелось бы, чтобы все дальнейшие концерты белорусского тура прошли не хуже сегодняшнего.
— Отличается ли прием постсоветской публики от приема европейского зрителя?
— Говоря откровенно, публика везде одинаковая, она делится не по национальности, а по тому, на какого артиста она приходит и как его поддерживает. Это мало зависит от границ. У Океан Эльзы публика похожа везде: что в Нью-Йорке, что в Бресте, что в Киеве. В Бресте на наш концерт приходят такие же люди как и в Киеве. Вероятно, у другой группы будет совсем иная публика.
— На предыдущих концертах Вас везде принимали с аншлагом?
— Вроде бы да. Аншлаги бывают разными. Все зависит от умения музыканта выбрать зал, который подходит ему по вместительности. В каких-то городах это залы для трех 3 тысяч человек, в каких-то для 15 тысяч или же 50.
— Чем больше зрителей и чем больше эмоций они выразили, тем больше Вы вдохновляетесь?

— Не буду врать: чем больше людей, тем приятнее. Но с другой стороны, мы за многие годы уже достаточно “пощекотали” свои амбиции количеством людей. Сейчас я часто получаю удовольствие от маленьких камерных концертов не меньше чем от стадиона.
Источник - http://lustra-magazine.com/