22 февр. 2004 г.

Винница, театр им. Садовського

Від хусточки залишилось пір’ячко…

22 лютого. Місто Вінниця. Театр ім. Садовського. 


Варто було з’їздити хоча б заради порівняння. Але це причина тривіальна. Все ж таки рідне місто Діми Шурова і у тому, що ОЕ не схалтурять, сумнівів не виникало. Навпаки, цей концерт не йде в жодне порівняння навіть з пафосним палацом “Україна”. Порядок пісень майже той самий. Але виконання ще божественніше. Тепер, сидячи в першому ряду, все було видно, мов на долоні. Правда, публіку час від часу доводилось ворушити. Ну, виступає краща група СНД, за оголошенням ведучого, ну, Океан Ельзи, – жодного оплеску. Бо театр. Вихованість – понад усе. У Києві цей театр був би ще до оголошення поставлений з ніг на голову. Починають з “Мене”. Видно, як Вакарчук вальсує з Чайковською за кулісами під перші акорди, тоді пританцьовує на сцену, тисне руку Дімі Шурову: респект фор Вінніца. Аж тепер зала вибухає аплодисментами. Музиканти такі ж недосяжні, як і близькі. Вакарчук – “кумир, бог і шаман” для багатьох, як не гріховно це визнати. Сюрпризом стало виконання “Там, де нас нема”, що звучало якось потойбічно: куди дівся той оптимізм? Майже забута пісня “Йду на дно” виграла за рахунок гармонійного багатоголосся. “Янанебібув”: Славік почув наші зауваження і тепер був танець не лише живота, а й усіх інших частин тіла. Мабуть, усю ніч тренував латинос-рухи. Під кошаче “Оує!All right!” почалася справжня спека. Здавалося, сцена або рухне, або, принаймні, вибухне. Це дебоширство плавно перетекло у не менш запальне реггей: “на вулиці +32″. Ну, хіба ж це не сон?!. “Офіційна частина концерту завершена”, – підморгує Славко із життєрадісним висновком: “Ото була весна!”. Паша, Денис, Юра і Діма вмить пригадують своє рок-н-ролльне начало і входять в образ. “Хлопці, це ж ТИХИЙ Океан!… ну, майже тихий”, – примиряється Славік, а за тим поіменно оголошує музикантів і коментує: “Перкусія сьогодні мовчазна”, “Юра, ну, видай хоч звук!”, “Аня! Аня!”. Музиканти кланяються і зникають, а вінницька публіка, що відвикла від подібних концертів, хоча ніколи до них і не звикала, розгубилась, не знаючи, що діяти далі. І якби не зусилля декотрих шанувальниць, результатом яких став зірваний голос, вони б не вийшли і не заспівали “Я їду додому”, “SuSy” і “Друг”. Після цього глядачі ніби увійшли в азарт і вже самі вдруге викликали на біс. Вакарчук показує, що лише 1 пісня: звичайно ж, “911″. Тепер уже догори дриґом від задоволення зала співає сама. “Ми скоро побачимось – я це відчуваю. Я бачу, як горять очі в організаторів”, – щиро обнадіює Славко. І у піднесеному передчутті нової зустрічі ніхто навіть не благає: “Ві-ід-пу-у-сти-и…” І тут мені хочеться спитати: чи мали ви коли-небудь секс із безперервним орґазмом? НІ?!!! То ви ще просто не чули програму “Тихий Океан Ельзи”.

Джерело: http://fadiez.com.ua/2004/02/28/vid-hustochky-zalyshylos-piryachko/

21 февр. 2004 г.

Киев, Тихий Океан, Дворец Украина


Від хусточки залишилось пір’ячко…

Океан Ельзи - це та група, яка з багатьох інших відрізняється насамперед професійністю і якістю, у чому їм можна абсолютно довіритись, адже вони відзначаються заслуговано – за рахунок своєї невтомної праці. Саме тому не доводиться сумніватись в аншлаґовості їхніх концертів. Дивно, але тепер, коли вони досягли такого статусу, який у них є, що би вони не зробили, все сприйматиметься як мінімум на “ура”: щоразу наступний концерт проходить не так, як інший.Коли в 2002 році ОЕ виступили в НП “Україна” з оркестром “Ренесанс”,знайшлось багато скептиків: мовляв, навіщо повторювати подвиг інших відомих рок-команд? Але, не зважаючи на це, у VIP-зоні довелося ставити кілька додаткових рядів – бажаючих слухачів виявилося більше, ніж міг вмістити палац. Цей симфонічний експеримент вдався і навіяв певні міркування. Успішно завершивши суперсиметричний тур, ОЕ, не покладаючи рук, взялися за створення нової, знову ж таки, акустичної програми “Тихий Океан Ельзи”. “Приємно знущатися з власних пісень”, – зауважує Славко Вакарчук. Всі би так знущались! 


Частина1. 21 лютого у VIP-зоні знову довелось лаштувати додаткові ряди – квитки, незважаючи на дуже високі ціни, були розметені ще з самого початку їх з’яви, навіть довелося друкувати додаткову партію. З останнього ряду балкону музиканти видавались комахами. Зате відчуття було божественне. Святослав лукавить: “Ми ще не почали концерт, а вже хочемо новий”. Ми теж. Бо ОЕ плюс струнний квартет “Collegium”, перкусіоніст і бек-вокалісткиАнна Чайковська та Лідія Тутола створили незабутній ефект. Завдяки цьому деякі пісні воскресли з забутих, а декотрі справді необхідно виконувати тільки у супроводі струнних. Зокрема, “911″, яку ОЕ завжди вважали попсовою, та й зміст її не відповідає акустичному виконанню, перетворилась на якусь драматичну історію. Не пригадується, щоб ОЕ коли-небудь виконували пісню “Вулиця”, а тут вона зазвучала так, що не замислитись над сенсом буття було неможливо. Наприкінці пісні на сцену винесли дві подушечки, на які Вакарчук одразу ж умостився і у його наспівах з’явився східний мотивчик. Потім ці подушки літали по сцені… А замість очікуваної хусточки, що традиційно звисала на мікрофонній стійці, цього разу висів цілий букет павиного пір’я. Ця ідея, як і світлове оформлення, належить стилісту і модельєру групи Лялі Фонарьовій. “Яанебібув” – відкриття вечора. Хто би міг подумати, що пісня так гармонійно звучатиме в ритмі баса нови. Тільки хореоґрафію Славіку не завадило би підівчити. Більше рухів м’язами, особливо живота:) “Кішка”, на диво вдало, вписалася в загальну атмосферу. “Позич мені сонце” – з елементом інтриґи: “Танцуют усє!”. “Isn’t it сон” – растафара! Ох, уже це реггей! Під рок-н-ролльну “Ото була весна!” музиканти приходять до висновку: “І навіщо ми це все придумали? Відіграли б звичайний концерт…”. Жарт! Під час першого виходу на біс пролунали довгоочікувані пісні “Я їду додому” та “SuSy” (нагадаю, дебют другої відбувся на цій же сцені 2 роки тому), а під час другого – “911″ і “Друг”: “Ми раді, що знаходимось так близько з вами”. За третім разом вже не зрозуміло, чи то зал, чи Вакарчук благає: “Відпусти…” Це вже традиція. Акт взаємного відпускання проводиться безболісно, лише Вакарчук закриває обличчя долонями: плаче…(?)

Джерело: http://fadiez.com.ua/2004/02/28/vid-hustochky-zalyshylos-piryachko/