22 дек. 2004 г.

Презентация англоязычной версии песни "Майже весна"

Незважаючи на політичну активність Славка Вакарчука, музика ”Океану Ельзи”не залишається для нього на останньому плані. 22 грудня, рівно за місяць від початку Помаранчевої революції, у столичному клубі “44″ була презентована нова англомовна версія пісні “Майже весна”, котру відтепер ректимуть “Name of Tomorrov”, а також відео в якості нарізаних кадрів, відзнятих найчеснішим каналом. Перекласти текст на англійську музикантові допоміг англійський журналіст Пітер Дікінсон. Вибір саме цієї пісні є досить дивним, бо актуальнішою стала би пісня “Вставай”, де співається про захід і схід. Цікаво те, що усі фінансові надходження від розповсюдження пісні йтимуть на підтримку благодійних установ (дитячих будинків та установ для бездомних дітей).

Источник: http://fadiez.com.ua/2005/01/01/nezvazhayuchy-na-politychnu-aktyvnist-slavka-vakarchuka/

9 дек. 2004 г.

Lunch with ... Okean Elzy’s Milos Jelic


Lunch with ... Okean Elzy’s Milos Jelic

Talking music, family and Ukraine with the top rock band’s new Serbian

ted to join top Ukrainian rock group Okean Elzy as their new keyboard player.

In autumn 2003, Jelic, now 23, was asked to create a string arrangement for the band. He had come to Kyiv to attend music school in 2000, and word of his talents as a composer had spread beyond the circle of his professors and classmates.

“To tell you the truth, I didn’t know how big the group was at that point. I’d only heard three or four of their songs,” says Jelic before sampling his sweet Ajvar salad (Hr 22), assorted meat platter (Hr 65) and special Serbian cheese pie (Hr 20) at local Serbian restaurant 011.

A month passed before an Okean Elzy producer finally called back, but by Dec. 19, Okean Elzy was performing its “Tykhy Okean” (Quiet Ocean) acoustic program, featuring arrangements by Jelic, at the historic Lviv Opera House.

“It was a true pleasure to create in such a positive atmosphere,” recalls Jelic of his work with the band. “Even now, while working on new songs, starting with ‘Dyakuyu’ (Thank You), I’ve more than succeeded in trying to express my creative ideas. I am not an egoist; for me it’s great if I can use my musical education to help the band. Moreover, in a band, each member contributes his ideas as well, and it’s exciting to try to work in synch with them.

“I truly believe that each of us has a chance to say what he wants.”

From scratch

Now a fifth-year student in the composing department of the National Music Academy of Ukraine, Jelic arrived in Ukraine not long after the protests in his home country that brought down the government of Slobodan Milosevic. At the time he didn’t know any Ukrainian or Russian at all. Since then he’s spent as much time studying Ukrainian – it’s part of his course load – as he does on his other subjects. Then there’s his work with Okean Elzy.

“In my studies right now I face a lot more scheduling problems than ever before. And to tell you the truth, I don’t know how to solve the problem,” Jelic says.

“I felt sad not having enough time to visit the academy even before [his collaboration with Okean Elzy], but now that, too, has become a problem. Even though I have free time to compose, there’s no time left in my tight schedule to attend classes or meet with my teachers,” Jelic adds, taking a sip of Rakiya, the Serbian liqueur (Hr 5 for 25 ml).

When Jelic told his father he had joined the successful Ukrainian band, the older man was ecstatic. His mom, on the other hand, feared that her son would get involved with drugs and prostitutes.

To ease his mom’s fears, Jelic invited his family to visit him this year for Ukrainian Independence Day in August. They got to see Okean Elzy perform, and later met the other band members, including lead singer Slava Vakarchuk and lead guitarist Pavlo Hudimov.

Life-long encouragement

For as long as he can remember, Jelic’s parents encouraged him to practice music. They bought him a simpler synthesizer when he was just nine. Five years later, when he turned 14, they gave him a guitar.
“My first musical composition, I wrote when I was 14,” Jelic says, leaning forward on the table. “I sent my notes to the jury of a local music contest and became one of 10 finalists out of 300 participants. I realized I had a talent for music and wanted to create constantly.”

These days Jelic is trying to spend as much time as possible with his girlfriend Elena and brother Svyatoslav, who joined him in Ukraine last year to study journalism.

“Thank God I don’t have any serious troubles in my life so that I’d have to ask my friends for support, but if I had to, I know I’d have people to count on,” says Jelic.


“I don’t regret anything that’s happened in my life, including the war in my native country,” says Jelic with much emphasis. “Everything that happened in my life before today made me who I am and gave me the great life I’m living now.”


http://www.kyivpost.com/
Yevhen Kolesnyk


21 окт. 2004 г.

Выступление на Вечере Легенд Арарата

21 жовтня в Музеї Мистецтв імені Варвари і Богдана Ханенко, яскравому пам’ятнику архітектури Києва відбувся Вечір Легенд Арарат, третій проект сезону Легендарних вечорів АрАрАт, котрі проводяться спільно з відомими діячами культури і мистецтва. Концепція сама по собі доволі амбіційна. Цей експеримент в історії сучасної культури проводився вперше, а тому ніс у собі естетично-художнє значення та емоційну насиченість. 

Протягом вечора можна було переглянути колекцію мод від Лілії Пустовіт – відомого українського дизайнера (в числі її досягнень і робота над колекцією pret-a-porte для Daniel Hechter в Парижі) і стати очевидцем fashion stories у виконанні відомого фотографа Олександра Мордерера – на цей раз він представив зйомку на фоні прадавнього замку. 

Родзинкою вечора став музичний проект – спільний імпровізований виступ Дживана Гаспаряна та групи Океан Ельзи. Для довідки Дживан Гаспарян – жива легенда світової музики, котрий віртуозно володіє прадавнім вірменським інструментом – дудук. Він творить єдине в своєму роді звучання, котре одразу ж закарбовується у пам’яті. 

Власник чотирьох Золотих Медалей на Міжнародних фестивалях під егідою ЮНЕСКО, народний артист Вірменії і заслужений професор Єреванської консерваторії. Його платівка із записами найяскравіших народних вірменських балад під назвою I WILL NOT BE SAD IN THIS WORLD, присвячена пам’яті жертв землетрусу у Вірменії, завоювала світове визнання; також відомі спільні роботи з Пітером Гебріелом, Майклом Бруком і Брайаном Меєм. Знаний і тим, що написав музику до фільму Гладіатор, його саунд-трек отримав Оскар. Цікаво те, що музиканти Океану Ельзи ще два роки тому, перед записом альбому Суперсиметрія (між іншим, в одному з робочих варіантів пісні Холодно був прописаний перероблений кларнет, що імітував дудуку) спали й бачили, як доля їм подарує можливість запису з іменитим музикантом. І ось це нарешті сталося. 
Океани сяяли обличчям, отримуючи кайф від спільної імпровізованої праці. Великий музикант, побувавши на спільній репетиції, прийшов до висновку, що йому все сподобалося. А вже 21 жовтня спільними зусиллями були виконані композиції Друг і Вулиця. У плани закралась ідея спільного запису. Не виключено і те, що подібну акцію побачать інші міста. 

За матеріалами Кey Communication & www.gudimov.com

Джерело: http://fadiez.com.ua/2004/10/13/lehendy-v-okeani-elzy/


21 октября в Киеве состоялось совместное выступление "Океана Ельзи" и знаменитого армянского музыканта Дживана Гаспаряна. Импровизационный концерт прошел в рамках сезона Вечеров легенд Арарат в Музее Искусств имени Варвары и Богдана Ханенко.

Народный артист Армении и заслуженный профессор Ереванской консерватории Дживан Гаспарян - живая легенда мировой музыки, виртуозно владеющий древним армянским инструментом дудук. Он создает единственное в своем роде уникальное звучание, которое сразу же западает в память. Его пластинка с записями самых красивых народных армянских баллад под названием "I Will Not Be Sad In This World", посвященная памяти жертв землетрясения в Армении, завоевала мировое признание.
На этом, судя по всему, сотрудничество украинских и армянского музыкантов не закончится: "Океан Ельзи" и Дживан Гаспарян планируют записать совместную работу.
В рамках Вечеров легенд Арарат также состоялся показ моделей дизайнера Лили Пустовит и выставка работ известного фотографа Александра Мордерера.
источник: music.com.ua


11 окт. 2004 г.

Святослав Вакарчук в программе ВУЗ News, MTV



дата приблизительная. если кто знает точную дату записи - сообщите в комменты, исправим

11 авг. 2004 г.

Стали известны имена новых участников

Нарешті стали відомі імена нових учасників групи ”Океан Ельзи”,котрі замінять Дмитра Шурова і Юрія Хусточку. Нагадаємо, що музиканти офіційно покинули групу 16 липня. Наразі до Святослава Вакарчука, Павла Гудімова та Дениса Глініна приєднались справжні професіонали своєї справи: Мілош Єлич (клавішник) та Денис Дудко (басист). Мілош – не випадкова людина, адже музикант співпрацював з групою вже тривалий час (саме в його аранжувані звучала програма “Тихий Океан”). Що ж до Дениса, то в його професійності сумніватись не доводиться: до цього він працював із джаз-бендом “Схід Side”. Судячи з усього, самі Океанівці дуже задоволені, адже в колектив влилася “свіжа кров”, тож вони готові й надалі завзято працювати: новий альбом варто чекати наступної весни, а вже восени, ймовірно, що на світ з’явиться “тихоокеанський” альбом. Також восени музикантів чекає насичений гастрольний графік за кордоном: Берлін, Париж, Канада та США. А українські шанувальники зможуть оцінити нове звучання ОЕ зовсім скоро – 24 серпня в День Незалежності.

Источник: http://fadiez.com.ua/2004/08/11/nareshti-staly-vidomi-imena-novyh-uchasnykiv-hrupy-okean-elzy/

19 июн. 2004 г.

Клуб "Бинго", конференция Gillette


Дата не точная. Известно, что мероприятие состоялось летом 2004г.

Источник http://filmscan.kiev.ua/

2 апр. 2004 г.

Святослав Вакарчук: Я не хочу всім сподобатись...


Не скажемо, що взяти інтерв’ю у соліста Океану Ельзи Святослава Вакарчука так уже й важко. Але для цього нам довелося їхати у Вінницю, де у театрі ім. Садовського нам виділили обшарпану гримерку, стіни в якій обклеєні допотопними плакатами, а інтер’єр складався з кількох поламаних тумбочок із запиленими дзеркалами.
Стає соромно. Хоча б за те, що зараз увійде справжній Музикант, а тут… вибачте, неприбрано. Але він заходить і весь сором вмить зникає. …Хм! Не такий уже він, Славко, і нереальний – навіть можна помацати і впритул розгледіти нову стильну зачіску. Він садить нас навпроти все того ж дзеркала, у якім і власного відображення не видно, а сам навмисно сідає збоку і починається абсолютно невимушена п’ятихвилинна розмова.
Славко: Привіт!
LEE & tanita: Привіт! Привіт! Дякуємо тобі за вчорашній концерт…
Ви були?
Так, були!
Дуже дякую!
Ти вчора сказав, мовляв: “Навіщо ми все це затіяли? Відіграли б звичайний концерт і все”.
Насправді це був жарт.
Та ми здогадались, але не виникає такого бажання посеред концерту забути про акустику і заграти з драйвом?
Ні, не виникає. Тому що, по великому рахунку, цей експеримент – це якийсь новий етап, і бажання, скажімо, зробити щось нове і цікаве для себе.
А не боїтесь потонути у хвилях Тихого Океану Ельзи?
Я сьогодні занадто практично настроєний, щоб відповідати на такі поетичні питання. Треба вміти плавати.
Особисто тобі важко витримати концерт? Не хочеться пострибати? Подебоширити?
Ну, я ж не дебошир. Я ж музикант.
Ні, ну якщо порівнювати рок-концерти з акустичними…
Це інша енергія, це зовсім інше завдання, все інше.
Вчора у “Вулиці” прозвучали східні мотиви. Ви збираєтесь в майбутньому використовувати якісь інші етнічні наспіви і створити, скажімо, програму “Індійський Океан”?
Ні, просто віолончель і перкусія якось навіяли таку історію.
Ось у вас замість хустки на мікрофоні з’явилося пір’я. Чия це була ідея?
Лялі Фонарьової. Вона займалась сценою і світлом.
Чи тішить тебе нове життя пісні “911″?
Мене тішить життя будь-якої нашої пісні. Це, як би правильно сказати, всього-навсього наш експеримент, який не стільки продовжив життя пісні, скільки дає нам можливість робити щось інакше і почувати себе весь час новими і актуальними для самих себе.
А чому тоді не співаєте, наприклад, “В очах твоїх я небо бачу”?
Ну, тому ще це не є до кінця авторство Океану Ельзи – вона наполовину наша – це перше, а по-друге, мені особисто здається, що вона трошки вийшла не так, як би хотілося, на записі.
А як ти особисто ставишся до всякого роду критики від колег?
Нормально ставлюсь, якщо це критика. Бо, як правило, всі слова, які говорять про нас, негативні – це не причина, просто щоб пару випустити, це несерйозно.
А ти часто сам критикуєш?
Так! Але я ніколи не критикую нікого просто називаючи слова, які нічого не значать. Я, як правило, маю на увазі якісь конкретні речі, які я завжди можу пояснити.
Чи кумарить вас участь у всяких піснях року?
Так! І я на сайті у нас прочитав великі негативні відгуки з приводу того, що ми виступаєм під фонограму. Справа в тому, що така можливість виступати на такому концерті – це певна, я б сказав так, для людей, які ходять на ці виступи побачити, що там крім філіпа кіркорова є ще інша музика. Ми практично являємось послами нормальної музики. Оскільки заради одної пісні ставити звук змісту нема, а тим людям, які приходять на концерт, як правило, ЯК ПРАВИЛО, не хочу нікого ображати, не завжди важливо, як відбувається концерт. Ми часом, дуже рідко, раз в декілька місяців дозволяєм собі телевізійні зйомки такого рівня. І якщо хтось прийшов і послухав концерт, і сказав, що це під фонограму, то перед тим він мав почитати на квитку, що там написано: “Телевізійна зйомка. Запис проходить під фонограму”. Ми жодного разу в житті не заграли сольного концерту чи виступу, де був спеціально запрошений Океан Ельзи, ЖОДНОГО не було під фонограму. Я не вважаю, що це взагалі привід для такої дискусії чи обговорення. Просто ми робили цю добру справу не тільки для себе. Батьки, які обурюються, тих дітей, студентів, що ми так співаємо, починають нас краще знати після того. От і всьо.
Тобі вже відомо, як поставився Пономарьов до того, що ти почав виконувати пісню “Він чекає на неї”?
Мене це не дуже цікавить – не в поганому розумінні слова. Але я думаю, що він поставився позитивно, тому що, зрештою, я, як людина, яка придумала цю пісню, не сильно маю питати чиєїсь думки.
Ми знаєм, що багатьом подобається пісня “Леді”…
Так. Чому ми її не співали? Ну, по-перше, багато пісень ми ще підготували, дві чи три пісні, які ми не заграли. Але мені здається, що було й так достатньо для концерту. Сьогодні, може, наприклад, заспіваємо. Просто репертуар може з часом змінюватись.
А чи готуєте ви матеріал для нового альбому?
Поки ми заморозили цей процес. Але 4 пісні ми вже зробили.
А ось “Кішку” визначили нібито найромантичнішою піснею…
Ні. Просто в програмі Діми Кісельова зробили опитування: “Пісня “Кішка” – це романтика, разврат чи прикол?”. Всі вважають, що це романтика. Ну, про інші пісні не питали. Просто, якщо ця пісня романтика, тоді я вже не знаю, що написати таке, щоб було неромантичне. “Кішка” нічого спільного з романтикою не має. Це насправді трохи гумору, трохи сексуальної енергії. Тобто, вона зв’язана з приходом весни і з бажанням привернути до себе увагу. Романтики там відносно мало.
А особисто тобі яка пісня найромантичніше?
Романтичні пісні… Ну, от “Леді” дуже романтична, тому що це насправді дорослі почуття і вони приходять з часом. Пісні такого плану в 16 років, як “Відпусти”, написати не можна.
А як часто ти їздиш в громадському транспорті?
В якому саме і де? В Україні не їжджу взагалі. А за кордоном їжджу.
Ну, були деякі свідчення, що Вакарчук їздить у метро і маршрутці…
Нє, не їжджу. По тій простій причині, що в мене є машина і мені це не дуже потрібно.. От. А якщо би треба, я би їздив. Я ходжу в магазини, супермаркети за продуктами, магазини одягу, куди ходять всі. І не бачу причини не їздити в транспорті, якщо в цьому є потреба. Просто у мене не складалось такої потреби.
Таке дещо особисте питання: що варто зробити з тим, хто розбиває серце і що робити з розбитим серцем?
Я не психолог, не фрейдист. Тому це не до мене. Я так само, як ви, не знаю, як відповісти на це питання.
І навіть не здогадуєшся?..
В кожної людини все індивідуально і залежить від настрою.
А у тебе як?
В мене не так часто було поняття розбитого серця в житті, я не такий досвідчений у цьому нещасті.
А як часто ти?
А з приводу того, що я… Ну, я так підозрюю, що багато хто має відносно мене більше планів, ніж я про це знаю. Але… ну, тут немає ніякої моєї вини.
А ще нас мучить таке питання: що ти співаєш наприкінці пісні “Кішка”?
Нехай помучить дальше.
Невже ти такий жорстокий?!!
Нє, ну послухайте уважно і все. Я знаю, шо це всіх мучить.
Принаймні англійською?
Так. Я вже чекав різні варіанти – насправді дуже смішно.
Де можна почитати?
Я десь на сайті читав. Хтось там пробував розшифрувати.
На вашому?
Не пам’ятаю, на якомусь З сайтів. До речі, знаючи, що ви будете мати доступ до всіх наших сайтів, можу сказати, що це абсолютний міф, що ми не буваєм на нашому офіційному сайті.
Та ми знаєм!
Всі наші музиканти прекрасно знають, що там відбувається. Просто влізати в гостьову книжку або форум для того, щоб збурювати людей і накликати мільйон питань, на які потім не встигнеш відповісти, ну, нема змісту. Цікавіше просто зі сторони на все дивитися. Це все насправді дуже цікаво читати, хоч подивитись на себе зі сторони.
Не набридають такі масові зізнання в коханні?
Масових зізнань в коханні там не менше, ніж масових зізнань…
… в не коханні?
… да. Якійсь жорстокій критиці, яка доходить навіть до таких негативних речей. Це все нормальні речі, не можна вісім подобатись, такого не буває. І знову ж таки, десь я прочитав: хтось, я не знаю, може, це не на сайті, якась критика, що я хочу всім сподобатись. Я не хочу всім сподобатись. Більше того, я абсолютно самовпевнена людина в цьому розумінні. В мене взагалі нема такого бажання комусь сподобатись. Якраз тоді людина подобається всім, коли вона нікому не хоче сподобатись. А якщо людина хоче всім сподобатись, це видно, і тоді її ніхто не любить.
Невже справді не хочеш?
Абсолютно! В мене нема жодних комплексів з приводу того, як, що і де я роблю. Я роблю тільки то, шо хочу, говорю тільки то, шо хочу, і жодного разу в своєму житті, ну, принаймні, в своїй публічній діяльності, я не користувався якимись прийомами чи методами, які би зробили більше популярності і так далі. Я говорю завжди ті речі, які є.
Якраз, якби я хотів бути більш популярними, то я, мабуть, був би більш популістським і, може, для молоді говорив би такими лозунговими речами.
Як Сашко Положинський.
Я вважаю, що треба говорити то, що думаєш. Мій внутрішній рівень заставляє мене говорити дорослими словами. Я ними говорив, говорю і завжди буду говорити. А про то, що треба користуватись презервативами, і без мене люди знають.
А ти буваєш на інших неофіційних сайтах, присвячених Океану Ельзи?
Так, деколи.
Як часто взагалі користуєшся Інтернетом?
Я думаю, раз на два-три дні.
ОК, ми тобі дякуємо.
Дякую ВАМ! Дякую, що приїхали сюди!
Це вам дякуємо!
Йдемо на роботу!
А ми на концерт.
 Щира подяка за небайдуже сприяння в орґанізації ексклюзивного інетрв’ю спеціально для сайту Фа Дієз менеджерам групи Океан Ельзи Денису Козловському, Юрію Болотову та ґенеральному продюсеру вінницької промоушн-студіїї “Прем’єр” Олегові Збаращуку.
Источник http://fadiez.com.ua/

22 февр. 2004 г.

Винница, театр им. Садовського

Від хусточки залишилось пір’ячко…

22 лютого. Місто Вінниця. Театр ім. Садовського. 


Варто було з’їздити хоча б заради порівняння. Але це причина тривіальна. Все ж таки рідне місто Діми Шурова і у тому, що ОЕ не схалтурять, сумнівів не виникало. Навпаки, цей концерт не йде в жодне порівняння навіть з пафосним палацом “Україна”. Порядок пісень майже той самий. Але виконання ще божественніше. Тепер, сидячи в першому ряду, все було видно, мов на долоні. Правда, публіку час від часу доводилось ворушити. Ну, виступає краща група СНД, за оголошенням ведучого, ну, Океан Ельзи, – жодного оплеску. Бо театр. Вихованість – понад усе. У Києві цей театр був би ще до оголошення поставлений з ніг на голову. Починають з “Мене”. Видно, як Вакарчук вальсує з Чайковською за кулісами під перші акорди, тоді пританцьовує на сцену, тисне руку Дімі Шурову: респект фор Вінніца. Аж тепер зала вибухає аплодисментами. Музиканти такі ж недосяжні, як і близькі. Вакарчук – “кумир, бог і шаман” для багатьох, як не гріховно це визнати. Сюрпризом стало виконання “Там, де нас нема”, що звучало якось потойбічно: куди дівся той оптимізм? Майже забута пісня “Йду на дно” виграла за рахунок гармонійного багатоголосся. “Янанебібув”: Славік почув наші зауваження і тепер був танець не лише живота, а й усіх інших частин тіла. Мабуть, усю ніч тренував латинос-рухи. Під кошаче “Оує!All right!” почалася справжня спека. Здавалося, сцена або рухне, або, принаймні, вибухне. Це дебоширство плавно перетекло у не менш запальне реггей: “на вулиці +32″. Ну, хіба ж це не сон?!. “Офіційна частина концерту завершена”, – підморгує Славко із життєрадісним висновком: “Ото була весна!”. Паша, Денис, Юра і Діма вмить пригадують своє рок-н-ролльне начало і входять в образ. “Хлопці, це ж ТИХИЙ Океан!… ну, майже тихий”, – примиряється Славік, а за тим поіменно оголошує музикантів і коментує: “Перкусія сьогодні мовчазна”, “Юра, ну, видай хоч звук!”, “Аня! Аня!”. Музиканти кланяються і зникають, а вінницька публіка, що відвикла від подібних концертів, хоча ніколи до них і не звикала, розгубилась, не знаючи, що діяти далі. І якби не зусилля декотрих шанувальниць, результатом яких став зірваний голос, вони б не вийшли і не заспівали “Я їду додому”, “SuSy” і “Друг”. Після цього глядачі ніби увійшли в азарт і вже самі вдруге викликали на біс. Вакарчук показує, що лише 1 пісня: звичайно ж, “911″. Тепер уже догори дриґом від задоволення зала співає сама. “Ми скоро побачимось – я це відчуваю. Я бачу, як горять очі в організаторів”, – щиро обнадіює Славко. І у піднесеному передчутті нової зустрічі ніхто навіть не благає: “Ві-ід-пу-у-сти-и…” І тут мені хочеться спитати: чи мали ви коли-небудь секс із безперервним орґазмом? НІ?!!! То ви ще просто не чули програму “Тихий Океан Ельзи”.

Джерело: http://fadiez.com.ua/2004/02/28/vid-hustochky-zalyshylos-piryachko/

21 февр. 2004 г.

Киев, Тихий Океан, Дворец Украина


Від хусточки залишилось пір’ячко…

Океан Ельзи - це та група, яка з багатьох інших відрізняється насамперед професійністю і якістю, у чому їм можна абсолютно довіритись, адже вони відзначаються заслуговано – за рахунок своєї невтомної праці. Саме тому не доводиться сумніватись в аншлаґовості їхніх концертів. Дивно, але тепер, коли вони досягли такого статусу, який у них є, що би вони не зробили, все сприйматиметься як мінімум на “ура”: щоразу наступний концерт проходить не так, як інший.Коли в 2002 році ОЕ виступили в НП “Україна” з оркестром “Ренесанс”,знайшлось багато скептиків: мовляв, навіщо повторювати подвиг інших відомих рок-команд? Але, не зважаючи на це, у VIP-зоні довелося ставити кілька додаткових рядів – бажаючих слухачів виявилося більше, ніж міг вмістити палац. Цей симфонічний експеримент вдався і навіяв певні міркування. Успішно завершивши суперсиметричний тур, ОЕ, не покладаючи рук, взялися за створення нової, знову ж таки, акустичної програми “Тихий Океан Ельзи”. “Приємно знущатися з власних пісень”, – зауважує Славко Вакарчук. Всі би так знущались! 


Частина1. 21 лютого у VIP-зоні знову довелось лаштувати додаткові ряди – квитки, незважаючи на дуже високі ціни, були розметені ще з самого початку їх з’яви, навіть довелося друкувати додаткову партію. З останнього ряду балкону музиканти видавались комахами. Зате відчуття було божественне. Святослав лукавить: “Ми ще не почали концерт, а вже хочемо новий”. Ми теж. Бо ОЕ плюс струнний квартет “Collegium”, перкусіоніст і бек-вокалісткиАнна Чайковська та Лідія Тутола створили незабутній ефект. Завдяки цьому деякі пісні воскресли з забутих, а декотрі справді необхідно виконувати тільки у супроводі струнних. Зокрема, “911″, яку ОЕ завжди вважали попсовою, та й зміст її не відповідає акустичному виконанню, перетворилась на якусь драматичну історію. Не пригадується, щоб ОЕ коли-небудь виконували пісню “Вулиця”, а тут вона зазвучала так, що не замислитись над сенсом буття було неможливо. Наприкінці пісні на сцену винесли дві подушечки, на які Вакарчук одразу ж умостився і у його наспівах з’явився східний мотивчик. Потім ці подушки літали по сцені… А замість очікуваної хусточки, що традиційно звисала на мікрофонній стійці, цього разу висів цілий букет павиного пір’я. Ця ідея, як і світлове оформлення, належить стилісту і модельєру групи Лялі Фонарьовій. “Яанебібув” – відкриття вечора. Хто би міг подумати, що пісня так гармонійно звучатиме в ритмі баса нови. Тільки хореоґрафію Славіку не завадило би підівчити. Більше рухів м’язами, особливо живота:) “Кішка”, на диво вдало, вписалася в загальну атмосферу. “Позич мені сонце” – з елементом інтриґи: “Танцуют усє!”. “Isn’t it сон” – растафара! Ох, уже це реггей! Під рок-н-ролльну “Ото була весна!” музиканти приходять до висновку: “І навіщо ми це все придумали? Відіграли б звичайний концерт…”. Жарт! Під час першого виходу на біс пролунали довгоочікувані пісні “Я їду додому” та “SuSy” (нагадаю, дебют другої відбувся на цій же сцені 2 роки тому), а під час другого – “911″ і “Друг”: “Ми раді, що знаходимось так близько з вами”. За третім разом вже не зрозуміло, чи то зал, чи Вакарчук благає: “Відпусти…” Це вже традиція. Акт взаємного відпускання проводиться безболісно, лише Вакарчук закриває обличчя долонями: плаче…(?)

Джерело: http://fadiez.com.ua/2004/02/28/vid-hustochky-zalyshylos-piryachko/