12 июл. 2003 г.

Інший стиль пісенної поезії

Простір сучасної пісенної поезії характеризується щільною насиченістю тропами, серед яких провідне місце належить метафорам і символам. Саме такою поезія вокаліста відомого українського рок-гурту "Океан Ельзи" Святослава Вакарчука. 




У чому секрет популярності рок-музики, яка вже понад півстоліття захоплює молодь усіх країн і народів? Можливо, в тому, що її ритми перегукуються з біо-соціальними ритмами тої частини людства, яка має невгамовне серце, прагнення бурхливої діяльності, жагу творчості, молодечий ідеалізм, віру в справжнє кохання, тощо.
За останні п'ять-шість років надзвичайної популярності в Україні й на всьому пострадянському просторі набув рок-гурт "Океан Ельзи". В умовах жорсткої конкуренції сотень рок-команд на зрусифікованому просторі в число лідерів вийшов український гурт, що співає здебільшого про прості і зрозумілі речі, про безліч разів співане-переспіване – про кохання.
Хіба що легку іронію можуть викликати згадки про гарячі змагання між "фізиками" і "ліриками", що точилися протягом 60-х років минулого століття. "Фізик" Святослав Вакарчук (вокаліст і автор слів) – не перший і не останній, хто заперечив можливість монополії та пріоритету "ліриків" у поетичній творчості. Метафоризоване семантичне поле його пісенних текстів, багата й розмаїта атрибутивність та оригінальність мовностилістичних засобів – яскраве тому свідчення.
Славко Вакарчук, поза всяким сумнівом, довіряє своєму слухачеві. З ним він щирий, відвертий і дивовижно відкритий: він не боїться оголити як сильні, так і слабкі сторони єства свого ліричного героя:
Кожен день – моє життя –
Чую стільки нових слів…
Я хотів, а не зміг
Часом міг, а не хотів.
("Вільний")
Слово оформлює думку і почуття, окреслює стан і почування, передає найтонші порухи душі. І ці порухи не є абстрактними, вони завжди належать певному індивіду. У даному разі – творчій особистості – Святославу Вакарчукові.
Стильова цілісність – це те, що насамперед характеризує пісенну поезію нового альбому "Суперсиметрія". Своєрідним тематико-смисловим ферментом поетичної тканини є полісемантика поняття "кохання" – цього вічного збудника людської душі, що завжди долав і долатиме часові, просторові та вікові бар'єри, який оспівували й оспівуватимуть доти, доки існуватиме людський рід.
Жартівливо-іронічне застереження "лукавим кішкам" не нарікати на адекватну реакцію тих, на кого те лукавство спрямоване, виявляє оригінальне фонічне явище – звукову епіфору (повторення кінцевих звуків чи словосполучень наприкінці віршового рядка), яка підсилюється ритмічним повтором:
Лукава кішко, ти кішко, ти кішко,
Ану лягай у ліжко
там у снах літай!
Лукава кішко, ти кішко, ти кішко,
Іди до мене нишком,
а далі не питай, не питай
("Кішка")
Нас не приваблюють ті, що схожі з нами. Чоловік завжди шукає особливу, "іншу" жінку, яка "не пише вірші у листах" і має "щось таке… у словах". Інтрига загадково невимовного забарвлює семантичний простір пісні "Дівчина (з іншого життя)". Так само підкуповує авторська відвертість у визнанні його ліричним героєм своєї непевності, мінливості, невизначеності:
Не питай мене, чому я буваю сам не свій.
Я такий, як і ти,
Часом зовсім не такий.
("Вільний")
Але тут же ця "невизначеність" знімається сильним метафоричним порівнянням: "Але я – вільний, бо живий", де, фактично, ототожнюються поняття волі і життя.
Про витончену авторську етику свідчать його метафоричні конструкції, які щедро розкидані по всіх пісенних текстах. Йому вдається сполучати максимальну відвертість інтимних почуттів із цілком культурним поетичним мовленням:
З тобою на двох
Купили ми день…
З тобою на двох
Ми випили ніч.
("Невидима сім'я")
Прикро і боляче, коли нас залишають наодинці з нашим коханням, і тому автор, використовуючи сміливу паронімію, вкладає в уста ліричного героя таке благання:
Знайди мене,
Лякай мене,
Лікуй мене,
Цілуй мене…
("Мене")
Напрочуд вдало автор використовує оригінальні тропи-порівняння і метафори:
Непомітно, як вино,
Чисто, як вода,
Взяли ви у мене все.
("Леді")
…З ким би не йшла до сну,
В тобі я втоплю свою весну.
("Холодно")
Достатньо поширеним стилістичним явищем є сполучення фонетичних засобів з тропами, зокрема метафорою:
Мене чекає кожен день
Моя наступна гільйотина,
Сьогодні я твоя дитина…
("Віддам")
Тут епіфорна рима сполучається з переносним значенням слів "гільйотина" та "дитина".
Вражає неповторність сполучення семантичних конструкцій, де ліричний герой поета Вакарчука виявляє своє почування за допомогою трьох органів відчуття – зору, смаку і нюху:
І я живу блиском очей,
Смаком бажань,
Запахом слів.
("Майже весна")
Автор знає свого слухача і симпатика – це інтелектуальна й естетична розвинута, емоційно чутлива і національно свідома молода людина, яка знається на сучасній українській поезії і має європейське світовідчуття.
Європейськість – визначальна риса пісенної поезії Вакарчука, бо в ній знаходимо гармонійне поєднання вишуканої віршової форми з культурою виявлення авторських емоцій і почуттів, тобто, класичну рівновагу форми зі змістом.
Це – українська пісенна поезія. Вона є такою не тільки за мовою, але й за її етно-ментальною сутністю. Елемент інтимного – поширене явище в сучасному світовому мистецтві, але у Святослава Вакарчука воно ушляхетнюється традиційною українською етикою чуттєвих виявів:
Я би не зміг здатись в полон,
Щоб пити сік з ніжних,
але чужих долонь.
Я би не зміг. Я би не зміг.
Але для тебе – зможу я все!
("Для тебе")
Вакарчук – вимогливий і далекоглядний поет-пісняр, бо він прекрасно розуміє, що якісно інші, нові тексти – це якісно інша аудиторія прихильників., які не тільки танцюють і п'ють пепсі-колу, а й слухають, відчувають, переживають і думають.
Пісенна поезія Святослава Вакарчука має яскраво виражений ідіостиль. Він досягається не за рахунок особливої лексики (ідіолекту) чи використання арготизмів ("утаємничених" слів окремих груп) – це звичайний словник сучасної літературної української мови, талановито, культурно і оригінально організований у віршово-поетичні форми, які в сполученні з музикою становлять сучасну українську пісенність вищого ґатунку.


Петро Мацкевич
головний редактор видавництва "Кальварія",
кандидат фізико-математичних наук,
екс-доцент кафедри теоретичної фізики Львівського університету

– Можливо саме тому, що кожна вдала робота "Океану" сприймається мною як норма, будь-який, навіть найменший "прокол" викликає бажання сказати те, чого раніше не доводилось: "Сідайте Вакарчук – двійка"... Я особливо прискіпливо ставлюся до творчості Славка – усе-таки це кращий студент, з яким мені довелось працювати за усі роки моєї викладацької роботи на кафедрі теоретичної фізики Львівського університету. Мене і досі "шкребе" думка про те, чого міг би досягти фізик-теоретик Вакарчук. І річ тут не в тім, що він знав більше, ніж усі інші студенти (хоча й тут був серед перших), а в тім, що кожна розв'язана ним задача супроводжувалась вибухом емоцій – це було "в кайф". А у науці, як і у будь-якій творчості, без цього нічого досягти не можна.
Думаю у Славка час од часу з'являється ностальгія за фізикою, особливо коли щось у "Океану" не вдається. Мабуть, і назва "Суперсиметрія" од цього, адже це не просто фізичний термін, а те, чим Славко займався, якщо не помиляюсь, з третього курсу.
Коли йдеться про пісню, особливо про гіт, на мою думку просто некоректно розділяти слова і музику – це одне ціле. Коли є точне попадання слова-музика-виконавець-час – маємо супер-гіт, як наприклад це було у середині 90-х з піснею "Вона" на слова Костя Москальця, яку виконував Тарас Чубай. Я певний, що Москалець (на мій смак – один з кращих нині сущих поетів) навряд чи зараховує текст цього гіта до найвдаліших своїх творінь. Можливо, саме тому у 95-ти відсотках випадків гітами робляться не покладені на музику прекрасні поезії (вони самодостатні і просто будуть "виштовхувати" музичне втручання), а пісні, зроблені од початку і до кінця самими виконавцями. В них завжди є люфт в обох компонентах, які доповнюють один одного, а тоді, коли текст-музика-виконавець-час (а сьогодні ще й продюсер), складаються щільно, як пазли своїми дірками виступами в одну яскраву картинку – тоді й виходить гіт. 

Автор- Владимир Пивень